VISNYK.NET: Червоноградський вісник

31 січня 2003 року

 

ЛЕГЕНДА КРИСТИНОПОЛЯ: Стаття

 

За понад 300-літню історію Кристинополя в ньому відбулось чимало цікавих і важливих подій, були періоди піднесення і упадку, розвитку міста і його руйнування. Але лише одна подія, що сталася у Кристинополі сколихнула всю тодішню Польщу і Австро-Угорщину та стала в центрі уваги всього суспільства.

Історія ця і романтична, і трагічна. Обросла вона легендами і в народній пам'яті злилась з правдивими фактами, тому зараз дуже складно встановити межу - де закінчується історичний факт, а де починається вимисел.

В центральному історичному архіві м. Львова в документах про це сказано сухо і скупо: "26 грудня 1770 року звінчався тайно в нестанецькій церкві без відома й дозволу родичів Щасний Потоцький, син воєводи Сілезія і Анни Потоцьких з Христиною Коморовською з Сушна. ...13 лютого 1771 р. напали незнані люди на двір в Новому селі біля Куликова, викрали Христину Коморовську і не знати куди її повезли".

Це єдиний запис зроблений "по гарячих слідах". Решта згадок зроблено значно пізніше. В 1847 р. у Львові вийшла праця М.Б. Стенчинського "Околиці Галіції", в якій є згадка про цю подію, в 1886 р. свою версію подій виклав Василь Чернецький в історичному оповіданні "Щасний Потоцький і Христина Коморовська". І на початку 20 ст. часописи вертались до подій кінця 18 століття це і газета "Наш край" (1906р.) і "Неділя" (1930 р.).

Так ось, ця історія про кохання і смерть Христини Гертруди Коморовської...

 

... Перша легенда пов'язана з тим, що в честь неї було назване наше місто. Але Христина жила в другій половині 18 століття, коли місто під назвою Кристинопіль існувало вже близько 100 років. Щодо походження назви нашого міста немає жодних сумнівів.

Фелікс Казимир Потоцький, який заснував місто у 1692 р. дав йому ім'я своєї дружини Кристини, що походила з багатого магнатського роду Любомирських.

Це повністю вписується в традицію тих часів - міста будувались за смаком своїх господарів і називались теж ними.

Друга легенда пов'язана з молодою дівчиною, привид якої нібито блукає замком Потоцьких - Христиною Гертрудою Коморовською.

Походила вона із збіднілого шляхетського роду і жила в селі Сушне. Одного разу в часі поїздки по землях батька Щасний Станіслав Потоцький разом з маршалком Каролем Сераковським, який його виховував, вступили до замку, де проживала родина Коморовських, Христині тоді виповнилось 16 років, а Щасному - 20. Легенда говорить, що це було кохання з першого погляду.

Вісім місяців Щасний таємно їздив до Христини, а 18 листопада 1770 року відбулись заручини. Саме тоді юнак подарував своїй нареченій перстень, на якому був зображений герб роду Потоцьких. 26 грудня 1770 року в Добротворі в церкві нестанецькій наречені взяли таємно шлюб.

Правда, таємниця дуже скоро стала відомою всім, в тому числі батькам Щасного і викликала в них лють.

Справа в тому, що у Франца Салезія і Анни було 4 доньки і єдиний син і спадкоємець Щасний, для якого вже була підібрана дружина із знатного роду Мнішкових - Жозефіна.

Кохання сина до бідної шляхтянки руйнувало плани батьків, а знаючи вольовий характер Франца Салезія, не було шансів сподіватись на помилування. Граф розгнівався за ту зневагу до його родової честі і наказав придворній службі втопити Коморовську в Бузі.

Батьки Христини, попереджені друзями про гнів пана, вирішили сховати свою доньку і вивезли її до родини в Нове село під Львовом.

Саме там сильна ватага напала на дім і розбоєм викрала нещасну дівчину.

Після цього слід її пропав, аж з весняними розтопами мертве тіло молодої дівчини виплило з-під криги річки Буг.

Легенда говорить, що саме завдяки перстневі вдалось встановити, що це була Христина Коморовська.

Справа набрала широкого розголосу. Громадську думку потрясла понура трагедія молодої дівчини і жорстокість "сильних цього світу" викликала обурення людей.

12 квітня 1771 року Щасний з наказу батька виїжджає з Кристинополя зі своїм вчителем о.Вольфом, шурином Брілем, доктором Макперланом та службою на довший час за кордон, щоб розірвати всі відносини з родиною Коморовських.

В цей час спіймали злочинців. Вони зрадили своїх панів, а смерть Христини пояснили тим, що везли її на возі та вона, мовляв, задушилась під перинами.

Судова справа затягнулась на багато років, аж до кінця 18 ст. Бо з одного боку, вона була надто відома, з другого - величезні впливи й засоби Потоцьких старалися відвернути вину від своєї сім'ї.

В 1772 році стався поділ Польщі і Галичина відійшла до Австро-Угорщини. Тепер австрійському цісарю треба було приймати рішення.

Щоб якось загладити свою вину і припинити справу Потоцькі дарують батькам Христини село Новий Витків з усіма будівлями і людьми. Але час сам засудив Потоцьких: 7 січня 1772 року у віці 42 роки помирає мати Щасного - Анна, 17 жовтня - сестра Пелагея, а 22 жовтня - батько - Франц Салезій. Тіла їх поховали в криптах костелу св.Духа в Кристинополі. Лише після цього повертається додому Щасний Станіслав Потоцький, щоб прийняти управління справами, але відголосок історії привів до того, що він продає Кристинопіль і назавжди залишає його.

Правда, тут пізніше гучно відмітив свій шлюб з дівчиною, яку обрали йому батьки - Жозефіною Мнішек.

А історія стала предметом вивчення і джерелом натхнення для багатьох журналістів і письменників. Найбільш відомим став твір Антона Мальчевського - польського поета, так званої української школи, який описав цю подію в поемі "Марія".

За словами Василя Чернецького, після смерті Анни і Франца Салезія Потоцьких, в костел перенесли і останки утопленої нещасної Христини.

Можливо, це й легенда.

Дивовижним для мене став інший факт. Читаючи щоденник Кароліни Накваски з роду Потоцьких, виданий в Кракові у 1862 році, я знайшла такий запис про її діда - Теодора Потоцького, старосту Ольшанського, який походив з т.зв. примасівської лінії роду Потоцьких (в 16 ст. рід Потоцьких розділився на дві лінії: гетьманівську, до якої належали Кристинопільські Потоцькі, і примасівську).

Так ось, у віці 54 роки Теодор розлучився зі своєю дружиною Елеонорою Любомирською і одружився вдруге на рідній сестрі Христини Коморовської - Кордулі, якій тоді було 28 років і вона була дівицею.

Таки суджено було долею поєднати рід Потоцьких і Коморовських.

С.Александрова, історик.

 



асфальтирование Киев не дорого