VISNYK.NET: Червоноградський вісник

29 серпня 2003 року

 

 

ПЛЕКАЙМО В ДІТЕЙ ДОВІРУ,

 

або чи й справді така вже "погана тьотя" - медсестра?

 

Вже з перших днів життя діти починають пізнавати світ у всій його розмаїтості барв, звуків, смаків... До всього придивляються, прислухаються, все тягнуть до рота. Вчаться поступово відрізняти солодке від гіркого, світло від темряви, ласку від удару. Пізнають добро і зло світу. І надзвичайно важливо вже з перших днів цього процесу допомогти їм розібратися із найменшою шкодою для власного здоров'я набратися життєвого досвіду. Бо звідки ж знати дитині, що вогонь або окріп можуть обпекти, а багато ліків зовні (та й часто за смаком) так нагадують цукерки. Але поруч завжди повинні бути дорослі (насамперед батьки).

 

Для правильного формування характеру дитини дуже важливо говорити дитині все так, як воно є насправді, без краплі обману. Це допоможе вирости їй вольовою і терпеливою, довірливою і вдячною до людей, легше і швидше пристосуватися до різних життєвих негараздів.

В практиці педіатра доволі часто повторюються типові ситуації, коли дитині слід проводити різноманітні лікувально-діагностичні доволі неприємні (а то й болючі) процедури. І цілком природно, що діти реагують на них плачем і метушнею, шукаючи порятунку у батьків. А мама, люблячи своє маля, готова його захистити від будь-якої образи "От погана ця тьотя!" І в хід ідуть різні прийоми погроз, нарікань тощо. Звичайно, ніхто і не думає ображатись на маму. Кожен медпрацівник (медсестра чи лікар) добре розуміє, що це певний маневр, аби швидше заспокоїти стривожену дитину. Але чи правильний цей метод? А в результаті в дитини виробляється негативна реакція на все, що пов'язане з відвідуванням поліклініки. Спробуйте тоді переконати дитину в протилежному...

Неправильної тактики дотримуються і тоді, коли перед проведенням болючих процедур (насамперед уколів) дітям впевнено говорять неправду: це зовсім не болить. І в результаті - недовіра дитини до дорослих. А чи не краще сказати правду? Але сказати так, щоб дитина все зрозуміла і з мужністю перенесла ці кілька неприємних секунд. А потім - кілька добрих лагідних слів. Звичайно, кожен має свої особливості підходу.

Але доволі часто на ці "дрібниці" не звертають жодної уваги ні батьки, ні медпрацівники. Часом їх відволікають важливіші проблеми, часом - велика черга під дверима кабінету. А ще частіше в цьому ніхто й не подумає вбачати якусь проблему. Подумаєш, кілька секунд неприємності. Але тут не можна шукати жодних виправдань. Дитині завдається подвійна травма: до неприємної процедури додається травма психіки. І часто (якщо мова йде про більш-менш тривале лікування) це призводить до відчутних негативних результатів.

А щоб цього не траплялося... Вже неодноразово ми порушували у місцевій пресі подібні проблеми і просили педагогів і психологів висловити свою узагальнену точку зору. Адже ростити дитину здоровою - це дбати не лише про її фізичне здоров'я, а й правильно виховувати, формувати характер. Це основа профілактики в майбутньому багатьох розладів психіки, особливо в так звані критичні періоди розвитку дитини перед школою і в підлітковому віці.

Але щоб там не було, насправді ж медсестра чи лікар не такі вже й погані і не роблять дитині зла. А якщо й роблять іноді щось неприємне - то заради здоров'я варто терпіти. А як інакше вилікувати хворобу?

Щоб зменшити гостроту проявів негативної реакції на процедури, до відвідування поліклініки дитину слід заздалегідь підготувати. Часто необережно вимовлені слова (операція, вирізати, проколоти, видалити, укол тощо) звучать для дітей грізно і викликають в них асоціації, пов'язані зі страхом. Дуже обережно треба дитині все пояснити, лагідно переконати, без сварки і насильства.

При такому підході до вирішення проблеми відвідування поліклініки для дитини не буде каторжним. То ж, як говорив у відомому мультфільмі Кіт Леопольд, "Діти, давайте жити дружно!"

Дитячий інфекціоніст О.СКУЛЬСЬКИЙ