VISNYK.NET: Червоноградський вісник

24 лютого 2003 року

 

 

НЕСПОДІВАНЕ “ПОСЛАННЯ”

 

Ярема Дубинка, листоноша з 15-лiтнiм стажем, обливаючись гiрким потом, ледве сунув на пошту. Сьогоднi була його черга сортувати листи. То й вбрався за iнструкцiєю жiнки: ватянi штани, гумовi чоботи пiд пахви, прорезинений плащ з вiйськового комплекту хiмзахисту, хокейнi рукавицi, протигаз найбiльшого розмiру (Бог пана Ярему носом не обдiлив, як i вухами) i бейсболка з написом"Ай лав Нью-Йорк!"...

 

- Вберися по-людськи, - напучувала чоловiка жвава панi Дубинкова, з трудом натягаючи йому на писок газмаску. - А то менi додому яку заразу принесеш - як того разу... з коростою, коли виспався в трамваї на пiдлозi... Боже, ну ти й морду вiд'їв - хоч щурiв бий!

Пан Дубинка мичав, але не пручався - уже мiсяць на мiську пошту приходили листи iз сипучим бiлим порошком. "Терористи", бавлячись в бен Ладена, висилали перестрашеним адресатам найрiзноманiтнiшi сипучi речовини - нiби це спори сибiрської зарази. Спочатку пан Ярема щоразу викликав фахiвцiв з роззараження. Але жодного разу порошки не були "сибiрськими". Тож набутком з листiв мусiв дiлитися з хлопцями з мiнiстерства надзвичайних ситуацiй. Але ось уже три тижнi як поштарi вiдмовились вiд послуг "надзвичайникiв" i спокiйнiсiнько привласнюють начинку "пiдозрiлих" листiв.

Таким чином Яремина родина збагатилась на мiшок цукру, два мiшки солi, три мiшки муки, кiлограм насiння ехiнацеї пiзньоквiтучої, мiшком прального порошку типу "Побiли свої тапцi", пiсочницею кристалiчного пiску, вiдром товченого скла з фабрики "Кришталевий бузьок", селiтрою на вiсiм палок ковбаси, пакетом швидкодiючого пургену i хлорним осадом з унiтазу.

Поштарi заспокоїлись i в якiйсь мiрi навiть почали жирувати: листiв з iмiтаторами сибiрки було багато - тож набуток був пристойний. Начальник пошти Франц Iсидорович Костопець навiть вставив тещi зуби i купив собi стрейчовi джинси. Але втрата пильностi дорого коштувала поштарям - позавчора на мiську пошту надiйшов лист, адресований адмiнiстрацiї iз пiдозрiлим бiлим порошком. Листоношi i нюхали його, i на язик пробували, i слюною плювали - нiхто не мiг визначити хiмiчний склад субстанцiї. Пан Костопець, крекнувши, змушений був викликати експертiв. Тi пiсля двогодинного дослiдження з'ясували, що порошком є лупа старого Алозiя Навроцького, який в знак протесту, що йому за несплату вiдрiзали радiоточку, i вiн "у разi вiйни буде сидiв вдома як глиста в майонезi", вирiшив налякати своїм листом голову мiста. Пiсля цього випадку листоношi, якi пробували на язик "послання" дiда Алозiя, вiсiм разiв на день полоскали ротову порожнину авiацiйною соляркою.

...Тож сьогоднi панi Дубинкова вислала чоловiка на роботу як на фронт. Поштар мучився, карався, але терпiв -- тепер фах листоношi давав добрi прибутки, як було не заризикувати?

Дiставшись до робочого мiсця, пан Ярема нiкого не впiзнав, практично усi спiвробiтники були вбранi як вiн, i лиш Iлько Куцалик як завше працював в нарукавниках i тоненьких "професорських" окулярах - йому мама вислала з Iталiї, де вона доглядала двох хом'ячкiв, хворих на СНIД.

- А ти, Iльку, не боїшся зарази? - прохрюкав пан Ярема в трубку газмаски.

- А шо я такого зробив, ге? - знизив плечима злегка лисiючий пан Куцалик. - З моїм щастям навiть якби на пошту впала вакуумна бомба - добре менi не буде. Бо де я її продам, ге?! А податки! Слухай, Ярку, тут менi думка в голову вдарила на сто тисяч...

Але пан Ярема не слухав теревенi пана Якова, а взявся сортувати листи з мiшка. Вiн їх усiх жмакав, м'яв, продивлявся на свiтло i нюхав хоботом протигазу. Спливав час i пiт пана Дубинки, але ще жоден лист не пахнув здобиччю. Поштар уже подумки готував виправдальну промову для жiнки, як у його руки наче сам скочив товстий лист з цупкого паперу. На ньому "у рубрицi" "Кому" вiд руки було написано: "Джорджу Бушу i родинi", а в "рубрицi" "Куди" акуратно було надряпана адреса... самого Яреми Дубинки!

Звиклий до товстих поштових надходжень пан Дубинка вже взявся розривати лист, але зупинився. Його збентежила власна адреса на конвертi.

- Iлько, - захрюкав пан Дубинка на все поштове вiддiлення, - тут менi грубий лист прийшов! Не хочеш позирити? Половина з нього - твоя!

Iлько як вродився бiля Дубинки.

- Ану, носалю, дай - но менi свiй капiтал!

I тiльки вiн шарпнув за конверт - пролунав вибух! З пана Дубинки зiрвало кеди, гумовi чоботи i протигаз, Iльковi трiснули окуляри i його викинуло надвiр, а на поштi не залишилось жодного цiлого вiкна. Лежачи на пiдлозi, пан Дубинка втягнув носом повiтря i йому сперло дихання.

"Сусiди-заздрiсники навчились "пуки" в конверти пакувати!", - зло подумав Ярема Дубинка i втратив свiдомiсть. Вiн i не знав, що то пiдлий Саддам розiслав свiтом теракти. Щоб люди боялись, а американцi воювали...

Онуфрiй ЖМЕНЯ