VISNYK.NET: Червоноградський вісник

20 березня 2003 року

 

 

ДЕ ВЗЯТИ МІСТУ 60 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ, ЩОБ ДІЗНАТИСЯ, ЯКУ ВОДУ МИ П’ЄМО?

 

Більшість іноземців, приїжджаючи до України, до стандартного набору туриста включають ... питну воду. Не хочуть ризикувати своїм здоров'ям.

Бо людина, як той огірок, на 90 % складається з води, отже, прислів'я про те, що "людина є тим, що вона їсть", давно варто переробити у "людина є тим, що вона п". Медики стверджують, що наше здоров'я на третину залежить від якості води і рекомендують випивати протягом дня не менше двох літрів Н2О – бажано артезіанського походження. Але більшості українських громадян вартість пляшкової води не по кишені. Найдоступнішою залишається вода водопровідна і кринична, причому споживачі першої чомусь традиційно заздрять своїм колегам із відром.

За запасами води, доступними для використання, Україна належить до малозабезпечених країн. Нерівномірний розподіл водних ресурсів у просторі та часі, деградація і антропогенне забруднення значною мірою обумовили критичну ситуацію щодо забезпечення якісною питною водою населення України. Більш ніж 75% людей в нашій країні споживають воду з поверхневих джерел водопостачання, які, за офіційними даними, є всі забрудненими.

У нашому регіоні до 2,7% проб води не відповідає показникам держстандарту. Щоправда, аналіз води, який робиться санепідемстанцією міста є неповним, – немає обладнання для вимірювання вмісту солей важких металів, немає коштів, щоби його придбати (атомно-адсорбаційний спектограф коштує понад 60 тис. грн.). До речі, протягом останніх двадцяти років червоноградська санепідемстанція взагалі не отримувала від свого обласного керівництва нової апаратури. Добре хоча би, що, згідно з розробленим місцевими санепідеміологами проектом "Гігієна довкілля", цьогоріч місто заклало в бюджет 7тис. гривень на придбання апарату для вимірювання загазованості на вулицях. А про спектограф червоноградці мріятимуть ще довго. Щоправда, повний аналіз місцевої води двічі на рік роблять у Львові. І що би не думали про якість питної води мешканці міста, рідина, що тече з наших кранів, цілком відповідає Держстандарту 1982 року. Але для цього доводиться попрацювати. Скажімо, вміст заліза у місцевій воді вдвічі перевищує норму, а межирічанський водозабір подає воду з перевищеним вмістом фтору – тож мусять "погану" воду розбавляти "доброю". Окрім того, шахтарська специфіка нашого регіону, який все голосніше називають "зоною екологічного лиха", не могла не відбитися і на воді. Маємо 62 км. підроблених територій – а шкідливі залишки виробки та збагачення проникають у грунтові води... Головний лікар Червоноградської санепідемстанції Ярослав Берекета каже, що лиха можна чекати будь-коли. Сьогодні вода відповідає стандарту, але гарантії, що у недалекому майбутньому не доведеться привозити до Червонограда воду здалеку, ніхто не дає.

Але є у "водному питанні" і позитивні звершення.

По-перше, з ініціативи санепідемстанції закрили свердловину Соснівського водозабору: у воді було занадто багато фтору. До речі, саме перевищений вміст фтору у воді, як стверджують фахівці фонду "Екоправо-Львів", став однією з головних причин масового захворювання на гіпоплазію серед соснівських дітей.

По-друге, завдяки активній позиції головного лікаря санепідемстанції Ярослава Берекети розроблено проект задіяння двох свердловин колишньої шахти №5, які мають потужність до 2.000 кубів на добу. Це дозволить повністю вирішити питтєві проблеми соснівчан. Адже Соснівка потребує 4 000 кубів води на добу, а отримує трохи більше половини цього об'єму.

А червоноградці сподіваються на станцію третього підйому Ванівського водозабору, для завершення будівництва якої потрібен лише час і гроші. Проте з останніми, як завжди, сутужно...

Отож ще довго питимемо Н2О, "збагачене" всіма елементами таблиці Мєндєлєєва. І сміятимемося з іноземців, які привозять питну воду у пластикових пляшках. А вони шкодуватимуть нас і дивуватимуться, чому ми, п'ючи таку погану водичку, досі не перетворилися на козенят-мутантів.

Олена ЯРОШ