VISNYK.NET: Червоноградський вісник

13 червня 2002 року

 

НОВЕ ОБЛИЧЧЯ НОВОВОЛИНСЬКА


Перетинаючи автомобілем “кордон” Львівської та Волинської областей, який проходить по річці Західний Буг, увагу на узбіччі дороги привернули зроблений великими літерами напис, яким гостинні волиняни вітають приїжджих, і яскрава емблема, що дивовижним чином нагадує державну символіку Швейцарської конфедерації. “А що, чим не Швейцарія? – подумалось. – Хай не за рівнем життя, але за красою оспіваної Лесею Українкою неповторної природи, за кількістю чарівних озер, колосистих ланів, оксамитових передполіських лук, порівняння зі згаданою альпійською країною напрошувалось саме по собі.
На цьому тлі Нововолинськ – перший на цьому автошляху значний населений пункт і третє за кількістю населення місто на Волині – ще донедавна виглядав дещо прозаїчно. Типовий продукт поствоєнної урбанізації, практично ровесник нашого Червонограда, з такою ж одноманітною соцреалістичною архітектурою в житлобудівництві і гірничодобувною індустрією. Свого часу наші два міста були пов’язані системою ВО “Укрзахідвугілля”, до якої входила 21 шахта Львівсько-Волинського вугільного басейну. Як і ми, сьогодні волиняни переживають непростий період реструктуризації вугільної галузі, закриття шахт і створення нових робочих місць. Тож і очікуючи на зустріч із мером Нововолинська Віктором Сапожніковим, поетичний настрій остаточно відійшов на задній план. Наскільки успішно наші сусіди долають труднощі перехідного періоду, у якому напрямку рухаються і чи правильний курс обрали – таким став лейтмотив нашої подальшої розмови.


НЕ ВУГІЛЛЯМ НИНІ СЛАВЕН НОВОВОЛИНСЬК…
З дев’яти копалень, які ще донедавна визначали обличчя цього міста, сьогодні працює лише чотири. Та й вони малопотужні, а кількість працівників на кожній з них не сягає й тисячі чоловік. Тож навіть справжніми шахтами, беручи до уваги обсяги вуглевидобутку, міський голова їх назвати не наважився.
- Чи означає це, що вугільна галузь для Нововолинська вже не є домінуючою? - Залежить, з якого боку це питання розглядати. Якщо зважати на показники валової продукції, то в цілому вугільники дають близько 20% від усього обсягу виробництва у місті. Приблизно такий самий відсоток і податкових відрахувань, який може збільшуватись, коли покращується виплата зарплати. Тобто про визначальність вуглевидобувної промисловості для нашого міста говорити не можна. Однак враховуючи людський чинник, це важлива галузь – тут працює приблизно 3600 чоловік, а це, я вважаю, немало. Крім того, у нас будується ще й нова шахта - №10 “Нововолинська”. На жаль, дуже повільними темпами через обмежене виділення централізованих капіталовкладень. Але будується завдяки передусім сприянню облдержадміністрації і, безперечно, міської влади. Отже, домінуючою вугільна галузь не є, але залишається однією з головних у місті й регіоні.
- Вікторе Борисовичу, Червоноград сьогодні пожинає важку спадщину, як центр “гірничо-промислової зони”. Мабуть, така доля не оминула й ваше місто?
- Однозначно, ми маємо наслідки техногенно-екологічного характеру – починаючи від териконів і до підвищеного рівня грунтових вод. Як вирішували, так і вирішуємо ці питання – через Західноукраїнську дирекцію з ліквідації шахт, УДКР, звичайно, й через Київ. Хоча за останні два роки це дається важче. УДКР – державна компанія із закриття шахт – значно скоротила фінансування на ці цілі, посилаючись на рішення Рахункової Палати ВР України про скерування коштів саме на фізичне закриття шахт, а не на усунення наслідків їх діяльності. В основному кошти спрямовуються на виплату заробітної плати, регресів, на подолання екологічних проблем їх не лишається…
А СВІТОВИЙ БАНК – ПРОТИ…
Вільну економічну зону – те, про що так мріє Червоноград, нововолинці вже здобули. З 1 січня 2000 року площі, яку займає саме місто, а також приміське селище Жовтневе, було надано статус території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності. В чому її переваги? Інвесторам, які вирішують вкладати гроші у місцеву промисловість, надаються досить привабливі пільги. Скажімо, перші три роки вони абсолютно не сплачують податок на прибуток, а наступних три – лише половину від діючої ставки цього податку; за перших два роки реалізації інвестиційного проекту не справляється збір до інноваційного фонду і ще ряд інших переваг, за яких можна розгортати успішну економічну діяльність. За підрахунками, це дало б змогу залучити в регіон близько 47 млн. доларів США (!).
- Сьогодні ще рано робити якісь висновки, - обережний у прогнозах Віктор Сапожніков. – Президентський указ про цей статус території вийшов 1999 року, а відповідний закон прийняли лише торік. До того ж, постійно долинають чутки з урядових структур і це є вимога Світового банку, що ці всі “зони” треба позакривати. Постійно виникають якісь ускладнення – за законом нам цей статус був наданий на 30 років, а вже цьогоріч Кабінетом Міністрів прийнято ряд постанов, які оту нашу “спеціальність” обмежують. Але певних результатів ми вже досягли. Приміром, за минулий рік від діяльності цієї економічної зони до державного і міського бюджетів додатково надійшло 2,9 млн. грн. Запрацювали нові види виробництва – з пошиву взуття, парфумерне підприємство, у цьому місяці відкриваємо невеличкий завод з виробництва та складання велосипедів… Тобто початок є, а результати, вірю, ще будуть.
- А як щодо промислових гігантів, адже колись у Нововолинську працював потужний завод спецтехобладнання (СТО)…
- Сьогодні – це виробниче об’єднання “Оснастка”. Здійснюється його реструктуризація і воно буде виставлено на приватизацію. При заводі утворено 8 дочірніх підприємств, на яких працює півтори тисячі людей. Це, звичайно, не 4,5 тис., як було у старі часи, але й не 500, коли підприємство було за крок від повної зупинки…
У НОВОВОЛИНСЬКУ МЕРІВ НА ПЕРЕПРАВІ НЕ МІНЯЮТЬ
Віктор Сапожніков – не новачок на посаді міського голови. Цьогоріч нововолинська громада вдруге поспіль (перший раз у 1998-му) висловила йому “вотум довір’я” і уповноважила на керування містом протягом наступних чотирьох років. Певний час очолював Віктор Борисович міськвиконком і до 1998-го року, але як “виконувач обов’язків”. Для порівняння, у Червонограді за цей період змінилося чотири мери. А причину такої стабільності у виборі першої особи міста прояснили самі городяни, принаймні ті, з якими довелось поспілкуватись. “А де тих проблем немає? І безробіття, і злочинність у нас є, але потроху все змінюється на краще…”, “Немає води, світла чи холодні батареї? Про що ви говорите? В цьому у нас порядок…” – ось кілька відгуків нововолинців про місто, в якому вони живуть.
- Вікторе Борисовичу, послухаєш – ледь не ідилічна картина вимальовується…
- Ми в повній мірі забезпечуємо всіма комунальними послугами наше населення, маємо резерв і по воді, і по теплу тощо. Хотів би підкреслити, що в нас найнижчі серед міст Волинської області тарифи на комунальні послуги. Проте, на жаль, населення має велику заборгованість перед комунальними підприємствами, а ті, як наслідок, мають труднощі з проплатою за енергоносії. І саме це мене хвилює. Ось ми зараз почали підготовку до нового опалювального періоду – я переконаний, у нас не буде проблем щодо технічного забезпечення. А от подача енергоносіїв у зв’язку з неоплатою – під знаком запитання, лише за тепло мешканці боргують близько 4,5 млн. гривень. Відповідно купити газ, заплатити за електроенергію буде важко…
- У Червонограді надзвичайно гостро стоїть проблема з утилізацією твердих побутових відходів, дійшло до того, що сміттєзвалище довелося споруджувати в межах міста. Яка у вас ситуація в цьому питанні?
- Є така проблема в Нововолинську, хоча, можливо, вона не стоїть так гостро, як у Червонограді, бо на території міста ми сміттєзвалища не маємо. Минулого року ми добилися виділення нам ділянок на території прилеглих сільських рад, а вже буквально в цьому місяці буде завершено проектування полігону ТПВ. Знаю, що в Червонограді проектується будівництво заводу з переробки сміття і бажаю сусідньому місту у цьому успіхів. Ми також до цього будемо йти. Проте, яка б технологія переробки сміття не була впроваджена, хай навіть найкраща, близько 20% твердих побутових відходів переробити не вдасться і вони йдуть на захоронення. А тому сміттєзвалище теж потрібне. Але досвід будівництва такого типу заводу, гадаю, будемо переймати у вашого міста. До речі, я часто контактую з приводу різних питань із заступником мера Червонограда п.Орестом Орловським. І повинен сказати, що тим міським головам, у команді яких працював Орест Васильович, надзвичайно повезло, бо це досвідчена людина, знавець своєї справи. Я його часто зустрічаю у Києві, під час робочих поїздок, і мене приємно вражає, що багато питань, які мали б вирішуватися на рівні мера міста, з успіхом розв’язує пан Орловський.
Актуальним для Нововолинська є й питання охорони правопорядку. Якраз напередодні нашої розмови, в одну з уікендових ночей, місто сколихнула гучна подія - майже дотла згорів популярний серед мешканців, не так давно відкритий магазин “Єврогардини”. Причому, існують підозри, що пожежа виникла невипадково. Про це дізнався на зворотньому шляху. Хоча в розмові з Віктором Борисовичем теми правопорядку не оминули.
- Суто технічно міліції сьогодні складно виконувати завдання, які на неї покладаються. Ми пробували шляхом виділення коштів з бюджету допомагати чи відділу боротьби з корупцією та оргзлочинністю, чи прокуратурі, чи міліції, іншим підрозділам. Але це не дало того результату, якого хотілося б. Тому на сесії міської ради ми прийняли рішення починати створювати в місті муніципальну міліцію. Не знаю, що з того вийде, бо юридично міліціонери не захищені: в разі отримання травм чи, не дай Боже, смертельних випадків вони або їхні сім'ї нічого не отримають, не матимуть пенсійних пільг тощо. Але будемо пробувати... В цілому криміногенну ситуацію в місті я б оцінив як непогану.
І все ж Нововолинськ за останніх десять років (тоді доводилося бувати тут востаннє) помітно змінився. Став набагато ошатнішим, акуратнішим і цивілізованішим. Набув рис якогось своєрідного шарму, європейськості. Тільки завмерлі шахтні терикони, ці релікти соціндустрії, що оточили місто, вже не спонукають до ліричного настрою...


Віталій ПОДЗІЗЕЙ