VISNYK.NET: Червоноградський вісник

11 липня 2002 року

 

 

КРИТИЧНИЙ СТАН


Міський туберкульозний диспансер можна було закрити і два, і десять років тому
Проте вперше це могло трапитися саме зараз, адже на початку червня головний санепідеміолог Червонограда Ярослав Берекета прийняв рішення про закриття з 1 липня стаціонарного відділення ЧПТД та приміщення харчоблоку і лабораторії - згідно із Законом України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 7, п. 42. Приміщення, про які йде мова, будувалися ще на початку 50-их як бараки для тимчасового проживання. Вік таких споруд - 25 років, що у два рази перевищило передбачений термін експлуатації.
До того ж протягом останніх десяти років тут не проводився капітальний ремонт. Але проблема не тільки у зовнішньому вигляді будівель. У відділенні немає умов для розмежування хворих із відкритою та закритою формами туберкульозу. Спільні також приміщення, де надається медична допомога, їдальня, санвузол. Відсутня гаряча вода, не працює дизкамера. Харчоблок та лабораторія знаходяться в одному будинку, хоча й відокремлені окремими входами...


До всього цього, диспансер розташований у густонаселеній старій частині міста і не відповідає санітарно-епідеміологічним нормам, позаяк “співіснує” з житловими будинками на відстані якихось 20-30 метрів, тоді як рекомендована відстань - не менше 1000 метрів! Можливо, на початку 60-х, коли туберкульозне відділення щойно відкрилося, воно відповідало тодішнім стандартам. Сьогодні ж на місці колишніх невеличких «хибарок», повиростали вілли, господарі яких не проти розширити свої володіння. Навіть на місці старого бараку-гуртожитку заводу «Зміна», знесеного років десять тому, де мала бути зелена зона (яка є обов'язковою поруч із такими об'єктами), сьогодні зводяться будинки. Вони вже заглядають прямо у вікна своєму “небажаному” сусідові. Вочевидь, їхні господарі побоюються, що жити у такій “компанії” доведеться недовго, бо знають про численні спроби переселити цей заклад деінде. І справді, епопея з перенесенням тубдиспансеру триває роками...
Свою позицію щодо прийнятого рішення Ярослав Берекета пояснив так:

·  - Безумовно, ситуація, що склалася, є наслідком багатьох факторів і стала загрозливою не сьогодні. Рік тому, прийшовши на посаду державного санітарного лікаря, я розумів, що не можна в один момент щось кардинально змінити. Але й розумів, що затягувати час не можна. Очевидно, що без різкого кроку не можливо досягнути позитивних зрушень. Спроби вплинути на ситуацію були у моїх попередників. Враховуючи, що у нас концентруються хворі із сусідніх районів, зокрема, Сокальського та Радехівського, і те, що цьогоріч диспансер переведено на обласне фінансування, я звернувся до обласного керівництва за допомогою. Сьогодні вже зрозуміло, що необхідно шукати інше місце для розташування цього закладу. І вже за межами Червонограда.
Абсолютно не ставить під сумнів правомірність дій санітарного лікаря головний лікар тубдиспансеру Микола Бакланов. Він каже, що формально - це правильне рішення. За всіма нормативами, що існують до подібних закладів, згадані приміщення диспансеру не відповідають жодним.
Сьогодні не варто вже й шукати тих відповідальних чиновників, хто в різний час був причетний до вирішення цієї проблеми. Старші працівники лікарні пам'ятають, як 1980 року згорталося все господарство, готувалися до переходу в новозбудоване приміщення у Соснівці. Проте слід враховувати, що на той час навіть самі медики не могли передбачити масштабів захворюваності населення. Не прийнято було до уваги здатність збудника видозмінюватись. Спеціалісти висловлювали впевненість, що туберкульоз невдовзі буде подолано, як це було із віспою, а тому така кількість закладів буде непотрібною. Тих нечисленних хворих, яких виявляли у місті, передбачалося лікувати у Львові. Проте сподівання не виправдалися.
Починаючи з 1992-го року медики почали реєструвати різке підвищення рівня захворюваності на туберкульоз. Якщо тоді співвідношення хворих до кількості населення було 25 на 100 000 осіб, то за останні роки перша цифра вже перетнула позначку 100. «Крива» росту захворюваності на таблиці в кабінеті головного лікаря тепер зашкалює за всі прогнозовані показники.
У 1993-94 роках розглядалася ще одна пропозиція щодо можливого розташування закладу на території колишньої військової частини у Бендюзькому лісі. Були направлені відповідні листи до міністра оборони, відбувалися зустрічі тодішнього мера Степана Слуки та Миколи Бакланова у кабінеті Михайла Гориня, який тоді керував областю. Було дано розпорядження представником президента на Львівщині Степаном Давимукою про виділення коштів на перепрофілювання. Проте умова, яку поставили військові - за рахунок міста збудувати новий майданчик і перевезти техніку, - виявилася нереальною через значні фінансові затрати. Сьогодні на цю територію вже не претендує ніхто - розібрана підприємливим народом навіть бетонка на під’їзді до неї.
До ідеї соснівського варіанту повернулися наприкінці 2000 року. Тоді на нараді у міськвиконкомі із залученням спеціалістів зі Львова обговорювалася можливість перепрофілювання Червоноградського тубдиспансеру в міжрайонний фтизіопульмонологічний центр на базі Соснівської лікарні. Головний позаштатний фтизіатр У. Турко скерував начальнику управління охорони здоров'я М. Хобзею доповідну, в якій зазначив, що в цьому закладі є реальні умови для ізоляції пульмонологічного і фтизіатричного відділень одне від одного. Аргументом “за” могли б слугувати дані, які реєструються останніми роками медиками диспансеру. За ними, рівень захворюваності серед червоноградців майже удвічі нижчий, аніж у соснівчан. Проте саме мешканці містечка виступили проти. У зверненні учасників екологічного мітингу від 26 квітня 2001 року в м. Соснівка, під яким поставили свої підписи понад 3 тисячі осіб, пунктом під номером вісім була вимога - не допустити розміщення в місті Соснівка туберкульозної лікарні. Таким чином, підготовку проектних робіт було призупинено. Не зважаючи на те, що відкриття центру дозволило б обстежувати та лікувати хворих із захворюваннями органів дихання. Тож тубдиспансер залишився і надалі за старою адресою.
ЧИМ МОЖЕ ОБЕРНУТИСЯ ЗАКРИТТЯ ДИСПАНСЕРУ?
Вважається, що на туберкульоз може захворіти будь-хто і у будь-якому віці. Тому медики застерігають від упередженого ставлення до людей, що мають цю недугу та їхнього законного права на отримання медичної допомоги у відповідних закладах. Бо ж на сьогодні, як показує статистика останніх років, соціальний статус при захворюванні не є визначальним. Хоча, зрозуміло, групами підвищеного ризику залишаються наркомани, хворі на СНіД, люди, що повернулися з місць позбавлення волі. І якщо за місцем проживання їх ще можна лікувати, то зрозуміло, кудись далі вони навряд чи поїдуть. Разом з тим ми будемо зустрічати їх на вулицях, у громадських місцях і, вимушено контактуючи, наражатися на небезпеку.
Розуміючи всю складність ситуації, до якої призведе закриття стаціонару, наприкінці червня в Червонограді побували представники з облздороввідділу, головний фтизіатр області. Відповідною постановою рішення головного санітарного лікаря відтерміновано до 1 вересня.
До того часу має бути підготовлена кошторисна документація на проведення ремонтних робіт у приміщеннях харчоблоку, лабораторії дезкамерної обробки, стаціонарного відділення. Інше питання - перенесення диспансеру - залишається невирішеним.