VISNYK.NET: Червоноградський вісник

11 липня 2002 року

 

КУПАЛЬСЬКЕ ''ЩАСТЯ'' ТЕКЛI ГОЛОВАТОЇ


У людей часом так буває, що особисте бере гору над суспiльно-полiтичним. Себто чоловiк начебто й хоче прилучитися до загальнонародних празникiв, але виключно iз приватним iнтересом. Так було й цими днями з пенсiонеркою Теклею Головатою. Ще завчасу вона почула, що мiсцева громада має доброчинний намiр гучно вiдсвяткувати веселий i повнокровний празник Iвана Купала. Але будучи людиною начитаною, вона знала, що у сю нiч, пустивши вiночок за рiкою, можна запопасти собi нареченого. А оскiльки панi Головата уже давненько була вдовицею, то старенька вирiшила залагодити власнi матримонiальнi справи пiд час давнього слов'янського звичаю. Найперше старенька подалася до свого персонального психоаналiтика i за сумiсництвом вiщуна-знахаря - панi Пустирнички. Та якраз розводила технiчний спирт у пляшках з-пiд горiлки "Вечiрнiй Кривий Рiг" i акуратно клеїла на корок засмальцованi, вiд руки намальованi фломастерами, акцизнi марки.
- Панi Пустирничко, маю страшний жаль i розпуку у серцi...
- Повiдайте все, бо тамувати сльози в душi, то як Ющенка любити - щодня маєш в телевiзорi, а сягнути рукою - зась!
- Видите, панi Пустирничко, чи менi що пороблено, чи яка холєра, але на старостi лiт дуже менi кортить прихилити голову до твердого чоловiчого рамена. Бажано воєнного i бажано не калiку... Чи можна ту справу на Купала залатвити?
- Алiментарно, панюсю. Тiльки на Купала такi справи i залатвлюються! Берете вiночок, пускаєте його в найближчому потоцi, i до кого його приб'є, з тим i стрибаєте через вогонь! Втiшена панi Головата лишила на ганку знахарки три лiтри первака та забитого на дорозi трактором крiлика i подалась додому в'язати вiнок. Довго вибирала квiти i нарештi зупинилась на маках i мальвах. Дуже видався вiнок пишним. Коли панi Головата вбрала його на голову - мало не впала вiд тягаря. Виглядала як клумба на ходулях. Трошки прорiдивши рослиннiсть на головi, жiнка вбрала вишиту сорочку, пiдв'язалася крайкою, напастила волосся свiжим смальцем з бета-каротинами, щоби блищало, i подалась до найближчої рiки. А там люду було - як на мiтингу безробiтних! I всi спiвають, за руки взялися i хороводи водять, дiтиска помежи ноги старшим шмигають i травою лоскочаться... Словом, суцiльне язичництво. I тут до панi Головатої приступило два молодики iз широко розверзнутими зрачками: - Бабка, i багато в тебе маку на городi?...
- Та що ви, дiточки! Того маку, що на моїй головi!
- Тодi знiмай, бабка, вiнок, ми ширятися будем! - i витягли з-за пазухи лиховiсно нагостренi шприцi.
Панi Головата в нiмiй розпуцi кинулась до рiки. А там якраз дiвчата вiночки уже почали пускати. На них грайливими вогниками вигравали маленькi свiчечки. А хлопцi, що по вуха знаходились у водi, ловили цi вiночки. До кого вiн прибивався - той отримував право стати судженим дiвчини i, принаймнi цiєї ночi, мiг з любаскою забавитися не за грошi чи клiпси за 3 гривнi 27 копiйок...
Панi Головата i собi пустила вiночок за водою, встромивши посеред нього велику наче мачта воскову свiчку. Вiночок гойдався на хвилях, а панi Текля зворушливо спiвала старечим деренчливим дискантом:
- Ой пущу вiночок на биструю воду, на щастя, на долю, на милого вроду. Але хлопцi, якi зранку мокли у водi, щоб виловити собi вiнок порядної любаски, наче вогню сахалися вiночка панi Теклi. I було чого - свiчка серед квiтiв так яскраво горiла, що можна було спалити собi усе волосся на головi. Зловити заповiтний трофей пенсiонерки зробили спробу двоє їй знайомих наркоманiв, але тих знесло течiєю аж у Польщу. Врештi, вiночок прибився до човна iнспектора мiсцевого рибнагляду пана Iвана Дроб'язка. Вiн був призначений магiстратом наглядати за потопельниками i не давати пити горiлки русалкам. Бо хильнувши, ця нечисть чiплялась до всiх з лоскотами, а нарiд цього сильно не любить i лiзе в бiйку. Минулого року пiсля Купальських свят в рiчцi знайшли вiсiм дуже потовчених в лице тiл русалок.
Так от, коли до човна рибiнспектора пана Дроб'язка прибився вiнок, той змушений був витягти його на борт, бо свiчка пiдпалила шнурок вiд якоря...
Побачивши це, панi Головата невимовно зрадiла -наречений був в погонах i не калiка. Та ще й мав вислугу лiт на пенсiї. Тож на березi вона схопила чоловiка за краватку i вже не вiдпускала, аж поки парубки з дiвчатами не почали скакати через купальське вогнище. Палахкотiло воно добряче, бо директор заводу "Гума - народу" до свята виписав 800 скатiв вiд трактора ХТЗ. Тож кожен, хто пролiтав над багаттям iз щирого українця з кровi i костi пертворювався на правдивого чорношкiрого iз важким запахом гуми пiд пахвами. Панi Текля таки вмовила рибiнспектора стрибнути з нею через купальське багаття. Перелетiли вони i...
вона навiки втратила свого обранця. Закоптившись, вiн став точнiсiнько такий, як i решта "щасливцiв", якi уже здiйснили заповiтний стрибок за щастям.
Удома панi Головата плакала. Срiбнi сльози пробивали бiлi борозенки на її закопченому обличчi i зливались у маленьке озерце на столi. На його поверхнi вигравали мiсячнi вiдблиски - наче спогад про змарноване щастя в божевiльну купальську нiч...