VISNYK.NET: Червоноградський вісник

5 вересня 2003 року

 

 

У ЧЕРВОНОГРАДІ - ЛЬВІВСЬКІ СКЛОДУВИ ТА "СІКСТИНСЬКА МАДОННА" З СОСНІВКИ

 

У святковому вікендовому місті відбулися дві мистецькі події, варті уваги.

 

Зустріч з майстрами гутного скла ще раз підтвердила, що місцевих шанувальників мистецтва очікують виставки, гідні європейського рівня, а презентація вишиваних робіт соснівчанки Любомири Петрусь дала відчутний енергетичний заряд.

Отже, в Палаці Потоцьких виставка львівської школи гутного скла - роботи викладачів та студентів Львівської академії мистецтв. Власне, однієї з кафедр цього мистецького вузу - художнього скла, яка є єдиною в Україні, що готує митців-склодувів. У цьому , звісно, є певна складність, адже навчитися працювати зі склом неможливо, як скажімо, малюванню, ліпленню з дитинства - матеріал надто небезпечний. А знаряддя, з яким мають справу художники-гутники? Нічого спільного з пензликами, олівцями та палітрами - щипці та ножиці. Місце праці - біля розпеченої до 1200-15000* С печі.

Ось такий недовгий лікбез на тему "що таке гутне скло" і як над ним працюють запропонували на презентації своїх робіт гості зі Львова - Олесь Звір, завідувач кафедри художнього скла Львівської академії та Орест Принада, старший викладач кафедри. Повідали митці і про те, що львівська школа художнього скла має авторитет. На базі Академії мистецтв проходять міжнародні симпозіуми майстрів гутного скла. Попрацювати біля львівських печей з'їжджаються художники з світовими іменами, роботи яких оцінюють до 20 тисяч доларів. І кожен митець залишає одну свою роботу тут. Шкода, але побачити цю колекцію поки що мало кому довелося. У місті, яке відродило славу галицьких склодувів, ніяк не вдається вирішити питання з приміщенням для музею скла, де б знайшлося місце виробам початку 17 століття та сучасного авангарду.

Щодо презентованих робіт: їх понад шістдесят і тематичне розмаїття - вироби асиметричної форми, вази, фужери, бокали, декоративні тарелі, вітражі. Скло у поєднанні з різними матеріалами - металом, гаварецькою керамікою Однак марна справа розповідати чи коментувати ідеї творів. Бачення в них смислу - справа направду дуже індивідуальна, а тому суб'єктивна - комусь побачаться філософські безодні, а комусь звичайне скло. І назви справі не допоможуть. Тому на виставці багато робіт без назв. Можливо, це особливість скла як матеріалу? Адже ніколи до кінця навіть автор не знає, що вийде з його задуму і як поведе себе розплавлена субстанція.

Скажу одне - тут немає місця штамповкам, кожна річ неповторна.

На виставці вирішили не обтяжувати відвідувачів і переліком досягнень та регалій авторів. Хоча серед презентованих є роботи і Андрія Бокотея, лауреата Шевченківської премії, ректора Академії мистецтв та хрещеного батька вже згадуваних львівських симпозіумів.

Але НАСАМПЕРЕД важить талант! Власне тому метри не цураються виставлятися поряд із менш іменитими колегами чи студентами.

Сподіваюся, багатьох потішить інформація про те, що презентовані роботи можна придбати. Що випадає нечасто, бо нині нерідко стикаємося з прикладами відвертого несмаку - починаючи від сувенірної продукції і закінчуючи оформленням інтер'єрів. Не втратьте нагоди.

 

Національний музей кількома годинами пізніше презентував виставку соснівчанки Любомири Петрусь. Зважитися на персональну виставку - річ непроста - принаймні треба мати що показати. Представлених робіт небагато, але не в кількості, певна річ, справа. У затишному колі прихильників мистецтва пані Любомира винесла на суд свою останню роботу - вишивану "Сікстинську мадонну", праця над якою тривала три роки. Як розповіла сама Любомира Петрусь, над її робочим столом у кабінеті вже багато років висить репродукція відомого твору Рафаеля Санті. А що більше її захоплювала вишивка, то й з'явилася мрія перенести відомий твір на вишиване полотно. У вишивку поринула, як у молитву... Відчувала велику відповідальність перед задумом. Насамперед важливо було підібрати якісні нитки - їх отримала пані Любомира від німецьких друзів з Вестендорфа. Приємно, що вони були присутніми і у національному музеї - пан Хуго Шмідбаур та його дружина, колишня соснівчанка пані Стефа. До речі, пан Хуго, побачивши вишиту "Мадонну", сказав, що із задоволенням посприяє матеріалами і для іншого задуму пані Любомири, яка мріє вишити Белзьку Богородицю.

Добрі слова сказали про авторку її давні друзі - науковці музею Тамара Захарко та Галина Гораль, подруга з Соснівки Ольга Карп'юк.

Представлення вишиваної ікони вражаюче доповнив спів юної Тетяни Дию, яка виконала славнозвісний твір Шуберта "Аве Марія".

На виставці пані Любомира представила і свої перші спроби у вишивці, і відтворені її руками старовинні взори на рушниках, серветках, доріжках, сорочках.

Невдовзі "Сікстинська Мадонна" Любомири Петрусь займе своє місце у Соснівській греко-католицькій церкві первоапостолів Петра і Павла, а поки що її можуть побачити усі відвідувачі національного музею.

Галина ПАХОМОВА